До ІХ століття замок був дерев’яною фортифікаційною спорудою. На цих теренах проживали Слов’яни – білі Хорвати. Тут було князівство, на чолі якого стояв князь Лаборець. Літописець Геста Гунгарорум зазначає, що Ужгородський замок і вся прилегла територія належала Лаборцю. Коли на князівство напали мадяри, Лаборець утік до віддаленої фортеці – Земпліна. У XI столітті Ужгородський замок був уже потужною оборонною спорудою, про силу якої свідчить той факт, що у 1086 році під час вторгнення половецької орди на чолі з ханом Кутеським, яка здолала Карпатські перевали аж до Дунайської низовини, Ужгородський замок витримав облогу. У 1312 році, після того як італійські брати Другети допомогли королю Карлу Роберту, з нової династії Анжу, придушити повстання Петра Петені, він подарував братам Ужгородський замок та землі. Упродовж 350-літнього панування роду Другетів в Ужгородському замку відбулись великі зміни в фортифікаційному мистецтві, викликані переважно появою нових видів зброї, насамперед – вогнепальної зброї. Це все вимагало докорінної реконструкції замку, яку було здійснено в кінці XVI століття із використанням найновітніших досягнень фортифікаційного мистецтва Європи. Замок став майже неприступним. Неприступність його особливо підкреслена з північного боку масивною гладдю високих стін, позбавлених навіть бійниць. Стіни побудовані з каменю. Північну частину замку захищав клиноподібний бастіон.